Тарас Шевченко

[mmurzilka]

Уважаемые форумчане, кто знаком с творчеством поета предлагаю обсудить, такую тему. Нравится вам его поезия или нет, заслужено ли его называют самой знаковой фигурой в украинской литературе или это просто поп-культ, неудачно раскрученный школьными учебниками?

Это чисто литературный спор, тем кто хочет развести националистический флуд просьба сразу идти в политику.

Мне он нравится таким
...
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?
...

[Lesya79]

что за глупые вопросы

[mmurzilka]

Леся, ну почему же глупые, я просто прошу рассказать как именно его творчество нравится или не нравится. Сбросив с его имени икону.

[Slava V]

Дневник Тараса Шевченко

[mmurzilka]

Вау! Слава, вот это подарок, спасибо! То что он писал на русском, для меня конечно не открытие, а вот что дневник на русском вел, вот это новость!

[Zenya]

Шевченко не сделал открытий ни в поэзии, ни тем более в литературе. С мировой точки зрения фигура малозаметная.
И еще. Мне это так кажется, или дейстивтельно Шевченко на русском изъяснялся с трудом. Был у него какой-то русский рассказ, ну до чего же коряво написан. Как будто электронным переводчиком с украинского перевод. Да и дневники его оставляют тоже впечатление. Например:
"За шампанским я сказал спич: сначала поблагодарил гостей моих за сделанную мне честь и в заключение прибавил, что я не буду на Бога в претензии, если буду встречать всюду таких добрых людей, как они, теперь сущие со мною, и что память о них навсегда сохраню я в моем сердце."

Что-то в этом предложении не так

[mmurzilka]

Вы учитывайте, что 150 лет назад говорили совсем не так как сейчас, тем более что он жил в Петербурге и вращался в болемных кругах.

[Zenya]

Вы учитывайте, что 150 лет назад говорили совсем не так как сейчас, тем более что он жил в Петербурге и вращался в болемных кругах.

Почему, когда я читаю Пушкина, Гоголя или даже Грибоедова такого ощущения не возникает?

Могу даже попробовать разобрать что не так.

"За шампанским я сказал спич: сначала поблагодарил гостей моих за сделанную мне честь и в заключение прибавил, что я не буду на Бога в претензии, если буду встречать всюду таких добрых людей, как они, теперь сущие со мною, и что память о них навсегда сохраню я в моем сердце."

1. "За шампанским я сказал спич:"
Неуместный англицизм, к тому же после двоеточия должна идти прямая речь
2. Предложение нужно разбить на несколько, начало не согласуется с концом.
3. "я не буду на Бога в претензии"
Какой-то одесский диалект. Думаю и 150 лет назад правильным, литературным языком нужно было написать "не буду иметь к Богу претензий"
4. "память о них навсегда сохраню я в моем сердце" - не понятно о ком память - о тех кого он впредь встретит, или "сущих с ним"
5. Да и вообще "спич" несет какой то явно приниженный характер.

[mmurzilka]

Вы учитывайте, что 150 лет назад говорили совсем не так как сейчас, тем более что он жил в Петербурге и вращался в болемных кругах.

Почему, когда я читаю Пушкина, Гоголя или даже Грибоедова такого ощущения не возникает?

Существует мнение, что он был своего рода авангардистом для своего времени.
Его стиль стихосложения чуть позже заимствовал Хлебников к примеру.

[Zenya]

Существует мнение, что он был своего рода авангардистом для своего времени.
Его стиль стихосложения чуть позже заимствовал Хлебников к примеру.

Ага, авангардистом, щаз Любое авангардное течение стоит на какой-то искуствоведческой теории, т.к. авангард - это всегда эксперимент. Эксперимент, цель которого собственно эту теорию и проверить. Ничего подобного за Шевченко замечено не было.

[jarina]

...

А вот мое любимое: ( пишу в транскрипции)

"....И вырис я на чужини, и сывию в чужому краи
То одынокому мени здаеться, кращого немае
Ничого в Бога, як Днипро и наша славная Вкраина
Як бачу, там тильки добро, де нас нема..."

По-моему, созвучно и для наших дней.

[Zenya]

...

А вот мое любимое: ( пишу в транскрипции)

"....И вырис я на чужини, и сывию в чужому краи
То одынокому мени здаеться, кращого немае
Ничого в Бога, як Днипро и наша славная Вкраина
Як бачу, там тильки добро, де нас нема..."

По-моему, созвучно и для наших дней.

Еще как

Проснувся з ранку, та й варэник зъив.
На хлиб шмат сала положив.
Я ностальгию ще ни як нэ одолив,
Я хохол меж клятых москалив!

Червона площщадь не майдан для козака,
И не Днипро Москва-река!
Россыйский клымат менэ дужо разозлив,
Я хохол меж клятых москалив!

О-о! Инозэмец я! Бедный инозэмец я -
- Хохол меж клятых москалив!

Де гарны дивчины, шановны де мойи?
Кохаты некого мени!..
Де мисто, що сбудовав Кый, Щек та й Хорыв?
Я хохол меж клятых москалив!

О-о! Инозэмец я! Бедный инозэмец я -
- Хохол меж клятых москалий!

Хай нэ мае хаты, жинки та й зарплаты,
Грошами нэ пилны закрома -
- Кроме ридна нэба ничого нэ трэба!
Та з Россыйи мене выхиду нема!

Та що ж? Я пийдэ ще один варэник зъим,
Горилки выпье ввечеру,
А далеко, над ридным хутором мойим
Жовто-блакитны прапор вьэтся на витру!

[jarina]

Еще как

Вечные ценности!
Вот вам и ответ на поставленный вопрос.

[Килькин]

Считаю, хотя "величайший", может быть, не совсем уместно. Действительно хороший национальный поэт и писатель.

[Andy Wooden]

прошу прощения, что встряю с несерьезной болтовней.
Девять лет назад я впервые оказался в центре американской столицы около памятника Тарасу Григорьевичу.
Едва осмотрелся вокруг, на ум пришла цитата:

Чорніше чорної землі
Блукають люди

Там в тот момент именно так и было, хотя Тарас Григорьевич совсем другое имел ввиду.

Непрошенный совет автору топика: здесь не место для обсуждения украинских поэтов.
Мигом найдется кривляка, который попытается наговорить вам любезностей,
сделав таким образом "прятно".

[jarina]

Считаю, хотя "величайший", может быть, не совсем уместно. Действительно хороший национальный поэт и писатель.

Ну не в мировом масштабе же. И нужно учитывать его биографию - из крепостных крестьян был.
И он одним из первых начал писать на украинском языке. Так что вклад его в развитие современной украинской литературы, думаю не так и мал.

[mymus]

Чорніше чорної землі
Блукають люди

[jarina]

Чорніше чорної землі
Блукають люди

Расист!

[Могулия]

Начало этого стихотворения стало народной песней.
Когда ее поет полный стадион (на футбольном матче днепропетровского Днепра ), то впечатляет.
Тарас Шевченко

ПРИЧИННА
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.

В таку добу під горою,
Біля того гаю,
Що чорніє над водою,
Щось біле блукає.
Може, вийшла русалонька
Матері шукати,
А може, жде козаченька,
Щоб залоскотати.
Не русалонька блукає –
То дівчина ходить,
Й сама не зна (бо причинна),
Що такеє робить.
Так ворожка поробила,
Щоб меньше скучала,
Щоб, бач, ходя опівночі,
Спала й виглядала
Козаченька молодого,
Що торік покинув.
Обіщався вернутися,
Та, мабуть, і згинув!
Не китайкою покрились
Козацькії очі,
Не вимили біле личко
Слізоньки дівочі:
Орел вийняв карі очі
На чужому полі,
Біле тіло вовки з'їли, –
Така його доля.
Дарма щоніч дівчинонька
Його виглядає.
Не вернеться чорнобривий
Та й не привітає,
Не розплете довгу косу,
Хустку не зав'яже,
Не на ліжко – в домовину
Сиротою ляже!

Така її доля… О боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж ти їй долю, – вона молоденька,
Бо люде чужії її засміють.
Чи винна голубка, що голуба любить?
Чи винен той голуб, що сокіл убив?
Сумує, воркує, білим світом нудить,
Літає, шукає, дума – заблудив.
Щаслива голубка: високо літає,
Полине до бога – милого питать.
Кого ж сиротина, кого запитає,
І хто їй розкаже, і хто теє знає,
Де милий ночує: чи в темному гаю,
Чи в бистрім Дунаю коня напова,
Чи, може, з другою, другую кохає,
Її, чорнобриву, уже забува?
Якби-то далися орлинії крила,
За синім би морем милого знайшла;
Живого б любила, другу б задушила,
А до неживого у яму б лягла.
Не так серце любить, щоб з ким поділиться,
Не так воно хоче, як бог нам дає:
Воно жить не хоче, не хоче журиться.
«Журись», – каже думка, жалю завдає.
О боже мій милий! така твоя воля,
Таке її щастя, така її доля!

Вона все ходить, з уст ні пари.
Широкий Дніпр не гомонить:
Розбивши, вітер, чорні хмари,
Ліг біля моря одпочить,
А з неба місяць так і сяє;
І над водою, і над гаєм,
Кругом, як в усі, все мовчить.
Аж гульк – з Дніпра повиринали
Малії діти, сміючись.
«Ходімо гріться! – закричали. –
Зійшло вже сонце!» (Голі скрізь;
З осоки коси, бо дівчата).
. . . . . . . . . . . . . . .
«Чи всі ви тута? – кличе мати. –
Ходім шукати вечерять.
Пограємось, погуляймо
Та пісеньку заспіваймо:

Ух! Ух!
Солом'яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила.

Місяченьку!
Наш голубоньку!
Ходи до нас вечеряти:
У нас козак в очереті, в осоці,
Срібний перстень на руці;
Молоденький, чорнобровий;
Знайшли вчора у діброві.
Світи довше в чистім полі,
Щоб нагулятись доволі.
Поки відьми ще літають,
Посвіти нам… Он щось ходить!
Он під дубом щось там робить.

Ух! Ух!
Солом'яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила».

Зареготались нехрещені…
Гай обізвався; галас, зик,
Орда мов ріже. Мов скажені,
Летять до дуба… нічичирк…
Схаменулись нехрещені,
Дивляться – мелькає,
Щось лізе вверх по стовбуру
До самого краю.
Ото ж тая дівчинонька,
Що сонна блудила:
Отаку-то їй причину
Ворожка зробила!
На самий верх на гіллячці
Стала… в серце коле!
Подивись на всі боки
Та й лізе додолу.
Кругом дуба русалоньки
Мовчки дожидали;
Взяли її, сердешную,
Та й залоскотали.
Довго, довго дивовались
На її уроду…
Треті півні: кукуріку! –
Шелеснули в воду.
Защебетав жайворонок,
Угору летючи;
Закувала зозуленька,
На дубу сидячи;
Защебетав соловейко –
Пішла луна гаєм;
Червоніє за горою;
Плугатар співає.
Чорніє гай над водою,
Де ляхи ходили;
Засиніли понад Дніпром
Високі могили;
Пішов шелест по діброві;
Шепчуть густі лози.
А дівчина спить під дубом
При битій дорозі.
Знать, добре спить, що не чує,
Як кує зозуля,
Що не лічить, чи довго жить…
Знать, добре заснула.

А тим часом із діброви
Козак виїжджає;
Під ним коник вороненький
Насилу ступає.
«Ізнемігся, товаришу!
Сьогодні спочинем:
Близько хата, де дівчина
Ворота одчинить.
А може, вже одчинила
Не мені, другому…
Швидче, коню, швидче, коню,
Поспішай додому!»
Утомився вороненький,
Іде, спотикнеться, –
Коло серця козацького
Як гадина в'ється.
«Ось і дуб той кучерявий…
Вона! Боже милий!
Бач, заснула виглядавши,
Моя сизокрила!»
Кинув коня та до неї:
«Боже ти мій, боже!»
Кличе її та цілує…
Ні, вже не поможе!
«За що ж вони розлучили
Мене із тобою?»
Зареготавсь, розігнався –
Та в дуб головою!

Ідуть дівчата в поле жати
Та, знай, співають ідучи:
Як проводжала сина мати,
Як бивсь татарин уночі.
Ідуть – під дубом зеленеьким
Кінь замордований стоїть,
А біля його молоденький
Козак та дівчина лежить.
Цікаві (нігде правди діти)
Підкралися, щоб ізлякать;
Коли подивляться, що вбитий, –
З переполоху ну втікать!

Збиралися подруженьки,
Слізоньки втирають;
Збиралися товариші
Та ями копають;
Пішли попи з корогвами,
Задзвонили дзвони.
Поховали громадою
Як слід, по закону.
Насипали край дороги
Дві могили в житі.
Нема кому запитати,
За що їх убито?
Посадили над козаком
Явір та ялину,
А в головах у дівчини
Червону калину.
Прилітає зозуленька
Над ними кувати;
Прилітає соловейко
Щоніч щебетати;
Виспівує та щебече,
Поки місяць зійде,
Поки тії русалоньки
З Дніпра грітись вийдуть.